|
Біла акула (кархародон)
Велика біла акула
— легендарний морський хижак, найвідоміша з акул. Вона мешкає в теплих водах у
всіх океанах, а також в Середземному і Японському морях. Ці акули часто
досягають 7–8 м завдовжки, а іноді зростають до 12 м.
Біла акула
вважається найнебезпечнішою, найлютішою і найсильнішою з усіх акул, їй навіть
дали прізвисько «білий убивця». Утім на людей вони нападають тільки в крайніх
випадках — якщо дуже голодні й обов’язково в теплій воді: на холоді вони
взагалі нічого не їдять, тримаючись на шлункових запасах (вони здатні досить
довго, не перетравлюючи, зберігати їжу в спеціальному шлунковому мішку).
Тигрова акула
Довжина — до 6 м, вага може перевищити 1 т.
Другий за небезпечністю (після білої) вид акул. Найчастіше трапляється в
Індійському океані і в Атлантиці. Небезпечний хижак, їсть практично все, має
шлунок, який вивертається навиворіт, щоб позбутися неперетравлених предметів
(банок, пляшок). Можна сказати, що вона їсть усе, що ворушиться і навіть те, що
абсолютно неїстівне.
У шлунках
представників цього виду знаходили дивовижні предмети: камені, шматки дерева і
паперу, клапті ганчірок і риболовних сітей, золоті монети і предмети вжитку,
морські секретні карти і навіть динаміт. Мабуть, це й послужило джерелом
численних розповідей про таємничі і дивовижні знахідки в шлунках акул.
Знаходять у шлунках тигрових акул і частини тіла людини, рештки домашніх тварин
і деяких мешканців суходолу — від крокодилів до свиней і собак.
Найдивовижнішою і
найхарактернішою рисою живлення тигрової акули, окрім пристрасті до різних
хрящових риб (колючі акули, скати та ін.) і черепах, слід відзначити наявність
у раціоні цього виду різних морських і перелітних птахів. Тигрові акули
постійно «чергують» біля поверхні води і нападають на плаваючих морських
птахів, а також підбирають з поверхні перелітних пернатих (голубів, дроздів
тощо). Тигрових акул часто називають морськими собаками, або сміттярями.
Акула-молот
Акула-молот має
характерну молотоподібну форму голови. Мешкає переважно в тропічних морях.
Харчуються такі акули в основному донними мешканцями, але також їх часто можна
спостерігати поблизу поверхні, де вони заковтують все, що падає або викидається
із суден.
Синя (блакитна) акула
Синя (або
блакитна) акула — досить велика риба, іноді небезпечна для людини. Відмінний
плавець, дуже спритний хижак.
Це найкрасивіша
представниця свого племені. Її легко відрізнити за дуже довгими грудними
плавцями. Вона досягає максимум 5,9
м завдовжки. Трапляється синя акула майже по всьому
Тихому океану. Це найбільш поширена з хрящових риб — лише деякі з кісткових
можуть з нею змагатися за чисельністю.
Синя акула
володіє всім необхідним для нападу на людину, але жодного разу не була спіймана
«на місці злочину».
Моряки за старих
часів вірили, що синя акула відчуває, коли на борту корабля вмирає людина, і
переслідує корабель, поки труп не скинуть у воду.
Акула-мако (атлантична сіро-блакитна акула)
Акула-мако, або
атлантична сіро-блакитна акула, — це типовий мешканець відкритого океану, що
вважається найбільш швидким з усіх існуючих акул. Від інших акул вона
відрізняється загостреною мордою і сплюснутим з боків тілом. Спина у неї
темно-синя (кобальтова), боки темно-сірі, а черево біле. Завдовжки вона сягає 4 м.
Трапляється в
Атлантиці, Тихому і Індійському океанах. До «меню» акули входять головоногі
молюски і різні риби, іноді дуже великі. Відомі випадки нападу акули-мако на
дрібних морських ссавців. Мако здатна здійснювати стрибки над поверхнею моря.
Акула-мако має
репутацію лютого і небезпечного хижака. Відомо, що вона нападає на рибальські
човни і плоти. Спіймана на гак, мако вискакує з води на декілька метрів і наче
«ходить» на хвості.
Вона становить
небезпеку і для людей, що купаються, оскільки іноді наближається до берегів.
Один з таких випадків відбувся 1956 р. біля острова Пуерто-Ріко. Велика акула,
що наблизилася впритул до берега і знаходилася на глибині близько 1 м, була підстрілена з
гарпунної рушниці. Зробивши різкий ривок у бік моря, вона звільнилася від
стріли, розвернулася і кинулася на стріляючу людину, що стояла на березі. Акула
вискочила з води прямо на пляж і намагалася схопити людину.
До скатів
належить понад 350 видів, поширених у морях, однак деякі види — мешканці
прісних водойм. Тіло скатів сплощене зверху вниз, вони плавають, хвилеподібно
рухаючи широкими грудними плавцями. Зяброві щілини розміщені у них, на відміну
від акул, з низу голови. Більшість цих риб веде придонний спосіб життя — вони
лежать на морському дні, чатуючи на здобич, або закопуються в пісок.
Електричні скати
Електричні скати
— ряд скатів, пласких морських риб зі збільшеними грудними плавцями. Більшість
представників ряду відомі своєю здатністю виробляти електричний розряд напругою
від 8 до 200 вольт, залежно від виду, що використовується для полювання та
захисту. Ряд налічує близько 69 видів, згрупованих у чотири родини.
Найвідомішим
родом ряду є торпедо, за назвою якого названий вид зброї — торпеда. Ця назва
походить від латинського torpere —
«паралізовувати», саме таким виявляється ефект, якщо ненароком наступити на
ската.
Скати-хвостоколи
У морях тропічних
і помірних широт можна зустріти представників скатів-хвостоколів. Це риби майже
правильної ромбоподібної або овальної форми. Відомо близько 80 видів
хвостоколів завбільшки від 1,5 до 2,5
м. Вид річковий скат живе у прісній воді. Їхня відмітна
ознака — довгий хвіст у вигляді батога і голка з отруйним секретом, яка здатна
завдавати болісних і дуже серйозних пошкоджень.
Хвостоколи часто
трапляються на мілководді. Вони зазвичай лежать на піщаному або мулистому дні,
частково або повністю зариваючись у ґрунт, при цьому видніються тільки їхні
очі, кінчик носа і хвіст. Грудні плавці облямовують усю передню частину тіла.
Якщо хвостокол чим-небудь наляканий, він швидко спливає за допомогою величезних
крил — грудних плавників.
У європейських
водах хвостоколи трапляються тільки влітку. Деякі біологи припускають, що
взимку вони переміщуються у глибші води. Інші дослідники вважають, що на зиму
хвостоколи просто глибше зариваються в пісок.
Хвостоколи
живляться морськими червами, ракоподібними та іншими безхребетними. Великі
особини їдять мертву рибу і головоногих молюсків. Рот хвостокола розташований з
нижнього боку голови. У його пащі є декілька рядів тупих і широких зубів. Вони
служать для розгризання черепашок молюсків. Оскільки хвостокол має маскувальне
забарвлення, під час полювання він практично непомітний і досить добре
захищений від ворогів.
Проте хвостокол
небезпечний: він здатний убити людину. Найчастіше це відбувається тоді, коли
плавці наступають на рибу, що зарилася в пісок. Зазублені голки можуть завдати
серйозних поранень. Отрута хвостоколів дуже токсична, вона спричиняє
спазматичні болі, параліч м’язів, а іноді призводить до смерті жертви.
У Чорному морі
трапляється морський кіт. Укол цієї тварини не смертельний для людини, але викликає
сильний біль, тимчасовий параліч, погане самопочуття.
| 
